І молилася я, сподівалася я, Чи не гляне хоч раз любо доля моя? І минали літа, дожидала її, Сподівання були всі даремні мої. Не діждалася я, і минали літа; Не діждалася я, і минали літа! В серці пустка німа, я тепер вже не та, не та! У роботі тяжкій підриваєсь життя, У неволі тяжкій вік проходить без пуття! Та неволя лиха й досі давить мене, Тая праця тяжка стан недужий мій гне. І посліпли від сліз очі карі зовсім, І я зсохлася вся під ярмом, під тяжким. Ні родини нема, ні дружини нема, Світ широкий усім, а для мене – тюрма!