Говорю я з тобою мовчки. Тиша хмарою проплива. І вовтузиться думка, мов квочка, В намаганні родить слова... Тиша важчає. Терпнуть губи, Тиша репне навпіл ось-ось. Припаду я шалено й грубо До безумства твоїх волось... Упаде байдужості маска, І сполохана вгледиш ти, Скільки в тиші чаїлося ласки, Скільки в грубості — теплоти... Насміються з своєї беззубості Прописні допотопні думки, Джерелом вдарить ніжність із грубості, Заворкують живі струмки... Задихнеться від люті сірість — Нам на щастя, а їй на зло. Поміж нас підведеться щирість І з'єднає наше тепло!