На стрісі раз сиділи два сірі горобці, Приятелі сердешні, приятелі-друзі. То ж крильцями тріпочуть і дзюбками лопочуть Приятелі сердешні, приятелі-друзі. То ж крильцями тріпочуть і дзюбками лопочуть, Під небо величають сердешнюю дружбу. Аж тут нараз злетіла з високого гнізда І поміж ними сіла самичка молода. І хвостиком тріпоче, і дзюбчиком лопоче Самичка-горобчичка, самичка молода. - Горобчики сердешні, приятелі-друзі! Обох я вас кохаю, подобались мені. Кого сама не знаю з вас вибрати я маю, Обох, обох кохаю - подобались мені. І сталось дивне диво: приятелі оба До крови покусались, пропала вся дружба. А винна тут самичка, маленька горобчичка, Самичка-горобчичка, самичка молода. То ж вам оця наука, цивілі і стрільці, Затямте: не кохайтесь ніколи ув одній, Бо трафиться самичка, самичка молода – Пропаде ваша щирість, пропаде вся дружба.