Горілочку гнала, в бутельки зливала, | Я свого синочка з армії чекала. | (2) Будуть в мене гості горілочку пити, | Я с своїм синочком буду говорити. | (2) Ой, у лісі, лісі, дуб на дуба звився, | Син був доти файний, поки не вженився. | (2) А як оженився, та й взяв собі жінку, | Почав забувати про рідну матінку. | (2) Ой, у полі, полі мати жито жала, | Син сказав: "Дай Боже", мати промовчала. | (2) Ой, мамо, ой, мамо, що ж ти горда стала, | Я сказав: "Дай Боже", а ти промовчала. | (2) Ой, сину, ж мій сину, я не горда стала, | Очі зі сльозами, я тя не впізнала. | (2) – Кидай, моя мамо, теє жито жати, | Та й ходи до мене віку доживати. | (2) Будеш, мамо, жити в мене у коморі, | Бо на дворі зимно, а в хаті покої. | (2) Я прийшла до сина, вдома не застала, | А його дружина слова не сказала. | (2) – Ой, сину ж, мій сину, сину найрідніший, | Скажи мині правду, хто тобі миліший. | (2) – Жінка мині мила, бо моя дружина, | Теща мині мила, бо жінку родила. | (2) А ти, рідна мати, мусиш вибачати, | А як не вибачиш, то вигоню з хати. | (2) – Я піду до дочки, дочка горе знає, | Вна ня приголубить, про все розпитає. | (2) Вийшов зять із хати з хмурними бровами, | – Забирайся, тещо, своїми шмутками. | (2) – Ой, діти, ой діти, мої голубчата, | Я вас доглядала, як курка курчата. | (2) Я не хочу, діти, вашої зарплати, | Лиш не забувайте, що я ваша мати. | (2) Дякую вам, діти, що'сти ня зустріли, | Піду доживати в домі пристарілих. | (2)