Гомоніла Україна, Довго гомоніла, Довго, довго кров степами Текла-червоніла. Текла, текла та й висохла, Степи зеленіють; Діди лежать, а над ними Могили синіють. Та що з того, що високі? Ніхто їх не знає, Ніхто щиро не заплаче, Ніхто не згадає. Тільки вітер тихесенько Повіє над ними, Тільки роси ранесенько Сльозами дрібними Їх умиють.Сонце зійде, Осушить, пригріє. А онуки?.. Їм байдуже, Панам жито сіють.