В санаторії зустрілись Сидір і Варвара. Покохались, полюбились, Як голубів пара. Він підтопаний добряче, А вона - ще дівка. В нього лисина, а в неї В кучерях голівка. Він шептав їй: - Не боюся Ні людей, ні суду. До кінця тебе, Варюсю, Я кохати буду! - А вона аж умлівала, Дивлячись на нього: - До кінця любити будеш? Тобто, до якого? - Він, як голуб до голубки, Припадав до дівки: - Ясно, серце, до якого. До кінця путівки.