Пекельні цифри та слова у серце б'ють Неначе молот, немов прокляття ожива, Рік тридцять третій — голод, Голод у люті сталінській страшній, Тінь смерті шастала по стінах, Сім мільйонів — Боже мій недолічилась Україна, Напевно з витоків життя не знав мій край, хоч як боліло, Щоб мати - та своє дитя промовить навіть страшно — з'їла. А батько потопив синів, щоб на очах не помирали, Той жах в сльозині посинів, зітер памфарні ідеали Великий голод — вічний гріх з лихої прихоті — сваволі, Той рік на нашу долю ліг, мов згусток кров'янистий болю. В історії ж пером швидким писались гімни і хорали, А ці пекучі сторінки підступно так повикидали. В руках, що виростили хліб не залишили ні зернини. Ні рік наш в горі не осліп - ти все згадаєш Україно, Згадай усе ти, щоб воздать близьким і дальнім людоморам, Хоч радість легше пам'ятать, та треба пам'ятать і горе.