Ти пішов – я лишилась одна... Не стерпіла чогось, не простила, А в мені розпеклась і не стигла Розтривоженим болем струна... Смичками смутку хтось терзав оту струну, А морок наступав і ніч, як море... То я шукала лиш свою вину За цю печаль у чорному мінорі, То я шукала лиш свою вину... Ти пішов, не прощаючись, в ніч, А я й поглядом не обігріла... Ніби свічка, надія згоріла, І покраяла серце, мов ніж. Не плач же, скрипко, не ридай, віолончель – Не оживити нам зітлілий промінь, Коли сльоза ятриться із очей, А серце плаче крапельками крові... Коли сльоза ятриться із очей... Ти пішов. Ти не зміг не піти – Без образи, докорів і крику... Догравала у відчаї скрипка Свій останній, здавалось, мотив. - Почуй, - благала, - повернись хоча б на мить На півдорозі, опівночі... На півслові... Нехай душа до ранку не щемить Жебрачкою на паперті любові... Нехай душа до ранку не щемить...