Коли помреш і заростеш квітками, У споминах ще оживеш не раз, Аж поки поруч з нашими кістками Заснуть усі, що пам'ятали нас. І буде се вже наша смерть остання, Наш порох вітер світом розжене; Прийде весна, прийде пора кохання А нас ніхто й ніколи не спимне. Ось вийде раз колись дівча самотнє В полуднє ясне в тихий сонний ліс: Неждано серце защемить скорботне І ясний світ померкне їй від сліз. Се нас вона побачить і почує, Мов сон і казку із старих часів, Закриє очі й тяжко засумує, Заслухавшись у тихий сон лісів.