У довгій розлуці, в далекій дорозі Завжди одиноко і сумно мені, Вривається спогад в нестерпній тривозі Щоб серце палало, щоб серце палало в юнацькім вогні. Ти маревом будеш завжди, будеш завжди невідступно тривоги болем. Твій блиск очей живе в мені, Як в далині живуть вогні, що ти до них ідеш весь вік Життя безмежно довгим полем, годинам загубивши лік. Приходить до мене неждана і ждана Кохана забута, у світі одна, — А може, це мрія, тремка і незнана, А може, це вічно, а може, це вічно зелена весна.