Земля ятрилась ген до виднокруга, Ми йшли на смерть за втрачені мости. Два журавлі над нами, як два друга, Тепло весни несли через фронти. Туди, туди, куди і нам, - додому - Вони летіли в небі вогняному. Та впав один у нетрі комиша. I вмилась кров'ю другого душа. Коли настала тиша після бою, У комишах знайшли ми журавля, I довго, довго чули над собою, Як дикий плач тривожно кружеляв. Через літа той плач, як давня рана, Солдатське серце будить спозарана, Бо журавлина чорна самота Ночами в душу й досі приліта.