Тай у лузі гуляв сокіл І своїх дітей научав Нащо ж ти, батьку, кинув шаблю Гой-гой-гой, тай упав? А ще б літати дужо років (а ще б дужо літ) У ріднім, тім своїм краю (в вольних землях у краю) Влучила вража гостра стріла Гой-гой-гой, та й в грудь твою. В звістці скрикне стара мати Діти у вдову промовчать, Затужила (твоя) сотня хлопців Гой-гой-гой, тай лягла спочивать. А вже досвіта над ставом Зачинався смертний рій, Посічене враже сім"я (племя) Гой-гой-гой, на землянці святій. Отож маймо на заміті Сі події давніх літ, Щоб не споганити славу Гой-гой-гой, і цей козацький рід.