Друже, зелен луже, чи тобі байдуже, Що розмила повінь береги любові? Там, де ми ходили - зорі нам світили, А де стали в парі - сховались у хмарі. Як обом світанок забувати важко, Сонце виглядало з кожної ромашки, Знає теплий вітер, де нам пахли квіти, Та ніхто не знає з ким доля з'єднає... Що з тобою сталось? - Верби запитались. - Може, громовиця не дала зустрітись?.. Не доплив до мене твій вінок ромену, А прибила хвиля на чуже весілля... Сам шукаю того квіту золотого, На стежках розлуки обпікаю руки, В день твого весілля виросло зрад-зілля, Трави над рікою стали осокою...