Приспів: Я в світлі і в пітьмі, на небі й на землі, Я там, де дощ і сніг, де пісок і лід... Я несу тобі одній світ у своїй руці, Ти побачиш у вікні дощ – це сльози мої... Дощ ніколи не падав, як тоді, Так, наче падає останній раз в житті... Він, ніби, щось сказати хотів, Боже! Як шкода, що я не розумів... Чому я вірив їй? Чому віддав себе? Для чого розказав, що болить мене? Її слова про любов - це пуста ілюзія І стандартна фраза: "Давай будемо друзями" Дощ стукає в вікно, б'є неначе в серце, Рана болить давно, так, неначе вперше, А за вікном дощ лиє мої сльози. Я завжди буду там, де спека і морози. Приспів. Я забув про біль, наче був на дні, Я і друзів забув, та пам'ятав її. Я писав листи, потім їх палив, Я вбивав почуття, та таки не вбив! В неї інші мрії, та мене в них немає, Тепер я знаю, що диму без вогню не буває, Вона втекла так швидко, як втікає час... Є тільки я і вона, та вже немає нас... В чому моя помилка? Я і досі не знаю, Тому не скажу і вам, хоча хтось чекає... Я хочу тільки одного, щоб знала вона – Коли лиє дощ – це насправді плачу я... Приспів. (2)