Доле моя, доле - безмежне широке море, Шум прибою виграє на піску золотім, Чаїно кигиче чайка в синім просторі, Шукає свій куточок раю - літа молоді. Доле моя, доле, ти цвітеш маком у житі, Сизокрилим птахом обнімаєш земну красу, Ти у зеленім храмі вишитий рушник у ниті, На якому пахне коровай у пшеничнім колоску. Доле моя, доле - джерело цілющої криниці, Відлуння дзвінкого водограю бистрої ріки, Спраглими устами п'є чисту водицю птиця, Вгамувати спрагу, злетіти понад квітучі береги. Доле моя, доле - неосяжне небо прозоре, Ясна зоре, яка розсипає роси на самоцвіт, Політ до сонця понад високі сині гори, Яворові золоті струни серця із ніжних віт. Доле моя, доле - квітуча життєва стежино, Яка відкрила дорогу у далекі шляхетні світи, Щоб збагнути сіль землі і славити калину, І в мові солов'їній залишитись у пісні навіки.