Піднявши до щогли вітрило нове, До синього моря хмарина пливе. Хмарино, хмарино, я теж би хотів Побачити море хоч раз у житті. Як жаль, що до моря всі ці роки Без мене несли свої води річки. Без мене до моря і вдень, і вночі Летять восени журавлині ключі. Без мене, без мене, без мене туди Пливуть кораблі та біжать поїзди. Без мене впадають у море й тепер Тихий Дунай, і Дніпро, і Дністер. Я радий, хмарино, що зможеш хоч ти Під білим вітрилом до моря дійти, Скупатись у хвилях морських, а тоді Набрати з лиману м'якої води. Скажи, море хай чекає в порту. Коли я там буду? А коли підросту!