Я дивлюсь на фото - мамину світлину... Скільки у неї ласки світла доброти?.. Коси посивіли, а я ще дитина... В літнім садочку немов троянда з роси... Хочу притулитись, в обійми до неї... Відчути захист, тепло, ангельське крило... Матуся, немов Мадонна у лілеях... У біленькій хустині заквітчане тло... Цілую личко і натруджені руки, Шукаю дитинство повсюди сліди... Відлунюють тихі кроки, слова звуки... Вона підкрадається у казкові сни... Молюсь за неї, за її вічний спокій... Неня витирає з моїх очей сльозу, Біжить за водою час – молоді роки, Бачу погляд щирий, усміхнену молоду... Матуся - мій храм душі, святе причастя... Мій небесний дзвін, моє небо – висота... Розмовляю з нею - дарує крихту щастя... І розраджує моя вечорова зоря...