А ми свого не віддали, старих богів своїх не знищили. Ми їм хатину відвели, Як прадідам, у Домі Вічнім. В світлиці ж – наш іконостас, І ми вклоняємося щиро Тому, хто захищає нас, Хто нам дає Надію й Віру. Та якби в світі не було, Які б століття не минали, Ми начувалися й чекали, Коли нам скажуть: "На добро!" Оті, кого ми врятували. І хитрий наш менталітет Молився вголос і підмолювавсь Ярилу – за розквітлий степ І Велесу – за житній колос. Сварогу – за вогонь в душі, За обереги – берегиням. Не ідолам – природі жить Дозволили в своїй родині. Русалки і лісовики – Ми навіть нечисть не спалили. Отак й живуть домовики В хатах, які ми освятили. Ну, де є ще такий народ, Поєднаний з живим і віщим, Що, як безсмертний мудрий Волхв, З'єднав себе з земним й космічним. Ні, ми свого не віддали, Лише коріння прикопали. В усі часи воно давало Нам силу супроти біди. Ми не порушили свій Рід, За те і нас Господь зберіг.