— Чи ти, ненько, чула, Як я в тебе була, Як сивая зозуленька Під віконцем гула. "Ой, я, доню, чула Та й не обзивалася, Бо я ж тебе, моя доню, Не сподівалася. Коли тебе, моя доню, В гості сподіваться, Чи в суботу на вечерю, Чи в неділю, вранці?" Тоді мене, нене, Сподівайся в гості, Як виросте у світлоньці Трава на помості. Росла, росла травка Та Й посихать стала. Ждала, ждала мати дочку Та й плакати стала.