Що це за дівчатко руде? Руде? Може Попелюшка? Та де! Дівчинка гарненька, Червона Шапочка, В новім капелюшку іде! Іде! Іде бережечком бігом, бігом! Несе пиріжечки з пшоном. Ням-ням! До бабусі в гості спішить-біжить мала, Бабця занедужала. А? Занедужала бабця! Стежечка до лісу веде, А із хащі вовчик гуде: Шапочко Червона, куди ідеш сама? В лісі дикі звірі й пітьма! Дівчинка до вовка: Здоров! До бабусі йду я, бо знов щось вона недужа. Гостинці їй несу – пиріжки та ковбасу. Ковбасу? А! Хитрий вовк очима блись-блись, блись-блись: Небезпечно страшний цей ліс! Я тобі коротку стежину покажу! | Щоб не заблукала, кажу! | (2) І пішло по стежці дівча, Як її вовчисько навчав. Той насправді довшу стежку їй показав, А сам по коротшій помчав. Прибіг до бабусі, стук-стук: Відчиняй швиденько, це твій внук! Вскочив у хатину і вмить бабусю "гам", І у тепле ліжко ліг сам. Вдяг чепець на вуха хижак, Натяг окуляри – ось так. І чекає тихо Червону Шапочку, Влігшись на худому бочку. Шапочка Червона прийшла, Принесла гостинці з села. Та здалася дивна бабуся дівчинці – Ніби й не бабуся в чепці. А хто? Хто? Га? І озвалась внучка: Бабусь, В тебе вуха довгі чомусь. Чом у тебе очі великі та бридкі, І зубища гострі такі? Чом у мене очі великі та бридкі, І зубища гострі такі? Вовк відповідає: Е-е-е, Щоби краще чути тебе, Щоби краще бачити гарненьке внученя І щоб смачно з'їсти: "ням-ням!" На дівча голодний хижак кинувся, Щоб з'їсти та вкляк, Бо у хату сміливий мисливець заступив І рушницю вгору звів! А тоді сердито гукнув: Що тут, сіроманцю, забув? Га? Випусти бабусю зі свого живота, А не то підстрелю хвоста! Присмирнів вовцюга умить. Стало видно, як він тремтить. Випустив бабусю і всім пообіцяв, Що не скривдить і горобця! Випускаю бабусю і всім обіцяю, Що не скривджу, навіть, і горобця!