Коли я, мій любий, з тобою – Не страшні мені турбота з бідою! І напившись вдосталь хмілю кохання На човні у сон відпливаю я... В чарівнім сні царює сонце, Ласкаві промені, як ніжність рук – кохай! Сон мій човен носить, Веслує ним кохання чистого ріка. В чарівнім сні все, любий, просто, Бо на плечі моїм легка твоя рука, Десь за снами осінь гірка... Все минає і кинутий човен Течія несе, куди – невідомо, Замість сонця дощові сліз краплі, Руки простягну, холод обійму, Та приходить раптом Чарівний сон, вже ніби помста, Не треба вій моїх торкатись, губ – зникай! Біль, як лезо гострий, Назавжди слід в душі залишить, що ж – звикай! Чарівний сон – остання спроба Тебе на мить до себе повернуть – дарма! Ось він був, та спробуй – впіймай! Ніби помста... Човен носить... Чарівний сон – остання спроба Тебе на мить до себе повернуть – дарма! Сон – вій з болем двобій, Коли тебе вже поруч стільки літ нема! Чарівний сон – чарівна помста, Твоє проміння не зігріє вже – зникай! Сон – це в горі острів, звикай...