Ти любив - як творив. Патетичним акордом Пролунав у душі моїй, спраглій чудес. І нехай розійшлись ми мовчазно і гордо - Опалив мене блиск емеральдових лез. У стратенчім жалю я, у скрусі шаленій Кожен спомин палю, загубивши їм лік, - Але очі твої, незглибимо зелені, Мов сукно картяра, мене зватимуть вік. Хай світанки горять, як роз'ятрені рани, Наближають щораз заповітний поріг, - У глибинах морських, о мій ніжний тиране, Не стьмяніє докір двох безодень твоїх.