Пшеничне волосся, очі блакитно-сині, Красень юнак, весняний ранній цвіт, Назарко був у батьків єдина дитина... У Небесну сотню пішов у сімнадцять літ... Від болю стогне земля, зчорніли святі небеса... Пострілом снайпера розп'ято дитя на Майдані, Від свинцевої кулі згоріло тіло, молоде життя, І ворон приніс сумну звістку мамі на світанні... Від рук вбивці пролилась кров на білім снігу, Немов червоним маком зацвів у буйних житах, Відірвався від землі, злетів в заметіль, у далину, І над труною чаїно заридала мамa в сльозах... Скорботна печаль, завернута мати в чорну хустину, В останню путь батьки проводжають своє дитя... Він хотів жити!.. Любити!.. Посадити червону калину, Щоб до віт прилітали солов'ї і від співу раділа душа!.. Із поклоном встелена квітками остання дорога, Пам'ять запалила воскову свічу в честь його ім'я, Білокрилий ангел злетів голубом миру до Бога, В історії України записаний героєм на многії віка!..