Голгофа українських муз Там, де зійшлися хрест і пісня, Хоч, може, здатися комусь, Що ці поняття несумісні. Тому що в пошуках творця Ми не відкрили новий вимір, Як нам колись пообіцяв Старий хреститель Володимир. Мабуть, апостол і вівчар Передбачав над нами сонними Орденоносних яничар Із батогами телефонними. І захищали, мов шолом, Чутки, що час вділяв нам дрібкою, Про Володимира з хрестом І Володимира зі скрипкою. Церкви вокзалів і дворів, Консерваторні зали скверів Навчали нас подвійній грі, Де завжди вигравала скверна. За небажання донести Життя нагадувало круто, Що від версти і до версти У два ряди залізна рута, Червона від даремних спроб Прорвати коло зачароване, А нам хоч мить почуть було б Відверте, не відредаговане. Всемилостивійшим перстом Чи загратованою шибкою... Напевне, той, що із хрестом, Благословив того, зі скрипкою. Точились одностайні дні, Не існувало слова "гласність", Вслухаючись в його пісні, Ми з часом доросли до власних. І вибирались з манівців Ватагами і поодинці, Коли Ротару з Чернівців Співала ще по-українськи. І далі будуть захищать нас Від потворної мізерії, Від неуміння помічать усіх Бажаючих імперії, Ті самі істини прості, Тисячу літ тому народжені, Про перемогу на хресті В ім'я мелодії відродження!