Дальня путь лежить Через хмари і небес блакить, Там в чужім краю Не знайде вона любов свою, Бо вбиває золото красу. Вона була подібна до сонця - Принцеса луків. Вона одна володарка лісу - Тварин і птахів. Зростаючи в некошених травах - Серед лілей. Вона була променем світла - Серед людей. Тільки не знайшла все, До чого прагнула душа. Золото й парча залишили Обпік на плечах І отруту смерті на устах. Вона була неначе дитина - Принцеса луків. Вона одна володарка лісу - Тварин і птахів. Зростаючи в некошених травах - Серед лілей. Вона була дитиною світла - І світлом людей. Але ніхто не в силах Згасити сонце в безодні зла, Ніхто не в силах спинити розталь, Вір, я жива... Па-па-па... Побачиш там до небокраю - Зелень луків. Побачиш сам володарку лісу - Тварин і птахів. Я там живу де сонце розквітло - Серед лілей. Назвеш мене принцесою світла І світлом людей. Знову я прийду до тебе, Я з'явлюсь у світлу мить, Тільки треба справді вірити... Я тобі в частинку неба Назбираю всю блакить, Тільки треба справді вірити... А коли зберуться хмари над землею, Не забудь, через сонячні луки В казку путь...