В задумі дивиться на шлях: Чи хто прийде, чи хто приїде? Якесь чекання у очах, Хоча журби немає сліду, Вона любов ще стереже, Мов та збирається до втечі Та літо бабине уже Ляга поволі їй на плечі. Приспів: Бабине літо, бабине літо, Чому так швидко ідеш? Не йди! З келиха ніжності ще не допито, З губ ще не витерлись дивні сліди. Бабине літо, бабине літо Мовчки вдягає у свій палантин. Роки промчали, як райдужний вітер І зупинилися біля жоржин. Торкнулась згадка до чола, Бо втіхи ще так мало й мало. Здається, ніби не жила, Здається ніби й не кохала. Коли той серпень пролетів? Коли той вересень постукав? Як важко йти до холодів, Коли вогнем пашать ще руки. Приспів. Ну що сказати, що? Скажи! Щоб не згубити в сірій тіні, А жінка, як букет жоржин, Красивих та, на жаль, осінніх... Приспів. І зупинилися біля жоржин...