А звідси гора, звідси другая, Межи тими, | Тими гороньками ясная зоря. | (2) А я не казав, що зоря зійшла, А то моя, | Моя гарна любка по воду пішла. | (2) А я за нею, як за зорею, Чистим полем | Сивим конем я її здогоню. | (2) А як здогонив, то й заговорив: А хто ж тебе, | Моя гарна любко, так рано збудив? | (2) Ніхто не збудив, я сама встала, Вийшла зоря, | Зоря серед моря, я личко вмила. | (2) Дівчино моя, напій ми коня! Не напою, | Бо ся бою, бо ще не твоя. | (2) Як буду твоя, напою ти два З студеної криниченьки, | Нового відра. | (2) А кінь воду п'є, копитами б'є: Тікай, тікай, | Моя гарна любко, бо він тя заб'є. | (2) А як мя заб'є, то слава буде, Маю сестру, | Сестру наймолодшу, за тебе піде. | (2) Молодша сестра, то вже не така, Не пристане до серденька | Так, як ти сама. | (2) Дівчино моя, сідай на коня, Поїдемо чистим полем | До мого двора. | (2) А в моїм дворі штири покої, А п'ятая, | П'ята світличенька для миленької. | (2) Неправда твоя, не маєш двора, Тільки в полі, | В полі корч калини, та й то не твоя. | (2)