А в золотої осені блакитні очі, А в золотої осені медові уста - Не ховай в тумани вроду у темні ночі, А променем сонця зігрій одинокі серця. Із піднебесся посміхнись щиро землі, Вдалину вітром прожени хмару сніжну, Нахили промінь тепла - сонячні дні, У пахощах подаруй троянду білосніжну. Не журись, не плач під дощем слізно, Витри сльозу, озолоти струнку тополю, На прощання заспівай журавлину пісню І блакитне небо зігріє своєю любов'ю. У мереживі казковім ти - королева осінь, Тож розмалюй багрянцем явори і дуби, Зашелести листям, розпусти золотаві коси, І в обіймах обніми хризантеми до зими. Нехай під сонячним сяйвом осінніх доріг Квітнуть на алеях ще ніжні чудові квіти, І багряний килим стелиться до твоїх ніг, Листопад віддає тепло душі - бабине літо. А в золотої осені блакитні очі, А в золотої осені медові уста. Дай надивлюсь на красу жіночу, Нехай ще раз закохаюсь у неї я!