Твоїх очей синь озер чарівна,
Коси – ліси, вітри шовком шепочуть.
Ружа – краса розлива полум’я,
Не відпуска мене зваба дівоча.

Манять, печуть вогне-вишні вуста,
Зваблюють перси – говерли цукрові.
В лоні ланів я навік загубивсь,
І опинився в полоні любові.

Полони, полони мене в день і вві снах,
Запали-но вогнем моє серце шалене.
Полечу повесні, закричу в небесах,
Моя земленько – нене.

Сповнений мрій, твій я вершник міцний,
Я прилечу на коні дивокрилім.
Злую біду зупиню, одведу,
Тебе візьму, заберу в небо – вирій.

Я один з тих, хто це диво узрів,
Орден палкий, військо лицарів вірних.
Буду з тобою, твій незмінний герой,
Земле моя, моя діво – родино.

Полони, полони мене в день і вві снах,
Запали-но вогнем моє серце нестямне.
Полечу повесні, закричу в небесах,
Моя ладо кохана.

Пломеній, променій, осягни до гори.
Ти гори, моє серце, у щасті і болі.
Зачаруй, подаруй мені світ – кольори,
Моя зоре – любове.

Полони, полони мене в день і вві снах,
Запали-но вогнем моє серце, калино.
Полечу повесні, закричу в небесах,
Моя земленько мила.
Моя країно,
Ладо єдина,
Несповідима.