Походи виступали в довгі лави,
Земля покірно клалась їм під ноги,
І клались голови вояцькі в трави,
В шорсткі обійми подруги-дороги.

Ой, не калина, не червона в лісі,
А людська кров, мов дощ, у голім полі,-
І тільки небо, наче прапор висить
Блакитне з сонцем золотим у колі.

Вмирать не ляк, коли за чесну справу,
Не зайвий засів крові, хоч буває,
Що по роках аж сходить зерном слави
І наслідками буйно розростає.

Роки, що розгортались сторінками,
Письмом червоним писаними віщо,
Неправда, що вони для нас на ніщо,
Дороговказом світять перед нами!

Для Батьківщини жити - обов'язок,
Для Батьківщини вмерти - славно й гідно!
Згадаймо світлу пам'ять днів далеких,
І тих, що впали за країну рідну!