Якось ранньою весною козак бравий прискакав.
Милувався довго мною, а тодi з собою взяв.
Милувався довго мною, а тодi з собою взяв.

Вiн хотiв мене калину посадить в своїм саду.
Не довiз i в полi кинув - думав, що я пропаду.
Не довiз i в полi кинув - думав, що я пропад.

Я за землю ухопилась, стала на ноги свої.
I навіки поселилась де вода i солов’ї.
I навіки поселилась де вода i солов’ї.

І не дми на мене, вітре, я тепер не пропаду.
Наді мною сонце світить і надалі я цвіту.
Наді мною сонце світить і надалі я цвіту.